Клімат України сприятливий для культури різних плодових, ягідних і горіхоплідних дерев і кущів. Садівництво в Україні відоме з античних часів, його культивували греки на півн. Чорномор’ї, зокрема в Криму. З княжої доби відомі сади при монастирях (наприклад, з 11 ст. в Києво-Печерському і княжих садибах); плодовими деревами є яблуні, груші, черешні, вишні, сливи, волоський горіх. Як тоді, так і пізніше (аж до 17 ст.) більше значення для прохарчування населення мали дико ростучі плодові дерева й ягоди. Чималого розвитку садівництво зазнало у 16—17 ст., а зокрема у 18, коли воно розвинулося при монастирях, садибах шляхти та козацької старшини; садівниками були переважно чужинці. Пізніше розвиткові садівництва сприяли німецькі, болгарські та чеські колоністи. З 18 ст. садівництво поширилося й серед селян (лише для власного вжитку), з другої пол. 19 також на збут, хоч промислове значення мало тоді поміщицьке садівництво.
Географічне розміщення садів порівняно з 1914 виникли нові промислові райони садівництва, зокрема на Донбасі, у Дніпровському пром. районі та навколо великих міст, тобто у районах найбільшого попиту на плоди.
До найсприятливіших природно-економічних зон для створення сировинних садів належать:
яблука — Вінницька, Кримська, Закарпатська, Черкаська та Чернівецька області;
груші — зона Південного Степу Наддністрянщини;
сливи — Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Хмельницька, Чернівецька області;
черешні — зона Південного Степу;
вишні — Луганська, Донецька, Придніпровська, Харківська області;
персики — Кримська, Одеська, Херсонська області;
абрикоси — південні області;
ягоди — західні області, а також Київська, Чернігівська і Сумська області.
Одним з важливих заходів забезпечення врожайності, поліпшення якості плодоягідної продукції, забезпечення тривалої продуктивності багаторічних насаджень є інтегрований захист плодових і ягідних культур від шкідників і хвороб.
Серед багатьох організаційно-господарських заходів, які в процесі експлуатації саду мають надзвичайно важливе профілактичне значення у зменшенні витрат на захист рослин від шкідливих організмів, є закладання багаторічних насаджень на придатних для тієї чи іншої культури ділянках з використанням високоякісного оздоровленого садивного матеріалу імунних, стійких та толерантних до хвороб і шкідників сортів.
Ці особливості необхідно враховувати ще на етапі проектування садів. У зонах достатнього й надмірного зволоження (Полісся, Північний Лісостеп, Прикарпаття, Закарпаття) потрібно обмежувати промислове вирощування хоча й цінних, але нестійких проти парші сортів яблуні та груші.
На сьогодні в Україні вирощуванням садивного матеріалу плодових та ягідних культур займаються 173 господарства, в тому числі 10 наукових та 53 спеціалізованих установ.
Розсадницькі господарства України у 2006 році порівняно з 2001 роком збільшили обсяги вирощування саджанців зерняткових культур у 2,2 раза, а кісточкових і ягідних — у 1,6 раза. Проте, цього недостатньо для розширення та планомірного відтворення садів, яке в останні роки майже припинилося. Так, у 2001—2005 роках на кожний гектар насаджень із садозміни виводилось 8,9 га старих малопродуктивних сортів.
